Вона не формулює спеціально ніяких конкретних рецептів або розпоряджень, вона пояснює, описує, але не наказує. Звичайно, як вже наголошувалося, будь-який опис діяльності, у тому числі діяльності вченого, можна розглядати і як розпорядження – «роби так само», grinchenko.org.ua але це може бути тільки побічним результатом філософії науки. Філософія науки у наш час подолала раніше властиві їй ілюзії в створенні універсального методу або системи методів, які могли б забезпечити успіх дослідження для всіх наук у всі часи.
Тверезо оцінюючи суттєву обмеженість моїх знань у безлічі різновидів діяльності, учасники якої називають себе філософами, я не наважуюся запропонувати власну відповідь на це запитання. Серед них такі, я би сказав, визначальні постаті, як Платон, Аристотель, І.Кант, Ґ.Геґель, Л.Вітґенштайн і М.Гайдеґер, а також такі яскраві імена як Дж. Аґамбен, А.Бадью, М.Бунґе, Ж.Делез, Ф.Ґваттарі, Х.Ортеґа-і-Ґассет. Як і будь-яка наука, філософія науки, ґрунтуючись на моделях статичних структур систем наукового знання, намагається розглядати динаміку і розвиток систем наукового знання. Зокрема, в ній звертається увага на важливість узгодження підсистем окремої системи наукового знання. До речі, один з малодосліджених шляхів розвитку системи знання полягає в усуненні неузгодженості її підсистем.
У останній третині XX століття обговорюється нове, розширене поняття наукової раціональності, загострюється конкуренція різних пояснювальних моделей розвитку наукового знання, спроб реконструкції логіки наукового пошуку. Нового змісту набувають критерії науковості, методологічні норми і понятійний апарат останньої, постнекласичної стадії розвитку науки. Виникає усвідомлене прагнення до історизації науки, висувається вимога співвідношення філософії науки з її історією, гостро постає проблема універсальності методів і процедур, які використовуються в рамках філософії науки. Чи користується історик методами, що виробляються філософією науки, і що дає методологу історія науки, як співвідносяться історична і методологічна версії реконструкції розвитку науки? У літературі іноді подибуємо надто широке тлумачення предметної галузі філософії науки, яке включає до неї майже всі сторони науки та її функціонування в суспільстві. Такого погляду дотримується один з найбільш цитованих українських гуманітаріїв, відомий філософ, професор, доктор філософських наук Валентин Лук’янець.
Зауважимо, що новизна наукового знання є його досить “швидкопсувною” та релятивною відносно наявних систем знання ознакою. Це завжди змушує науковців прагнути отримувати майбутні нові знання, спираючись на системи знання, які були новими в минулому. Таким чином філософію науки варто розглядати через історію філософії як поворотний момент гносеологічних пошуків. Відбувся ранній штучний розподіл між філософією та релігією.
Максвелл або Ч. Гейзенберг та ін., хоча вони майже наші сучасники. Наука повністю спрямована в майбутнє. Всі визначні вчені приречені на те, що отримані ними результати та ідеї будуть трансформовані та виражені іншою мовою, адже індивідуалізм не властивий науці. Незважаючи на те, що соціальна пам’ять зберігає імена великих учених, їхні досягнення вже підпорядковані одній великій справі – розвитку науки. Багато визначний ідей після їх публікації починають жити самостійним життям, вони вже не належать їх засновнику, оскільки він не здатний їх контролювати.